Щоб порозумітися,
недостатньо говорити однією мовою.
Недостатньо розуміти
значення слів, які використовують співрозмовники.
Багато інформації
залишається поза словами: у діях, жестах, міміці, емоціях.
Те, як емоції впливають
на спілкування і життя, ретельно досліджують із кінця минулого століття.
Вміння правильно розуміти
і використовувати емоції у повсякденні науковці називають "емоційним
інтелектом".
ЩО ТАКЕ ЕМОЦІЙНИЙ
ІНТЕЛЕКТ
Емоційний інтелект —
це вміння дати раду своїм і чужим емоціям: точно зрозуміти, оцінити і виразити
їх.
Дослідники Джон Мейер та Пітер
Селоувей, які наприкінці 20-го століття вперше описали ці поняття, називають чотири
напрямки емоційного інтелекту:
– як ми оцінюємо та виражаємо емоції;
– що про них знаємо;
– як ними керуємо;
– як на їх основі приймаємо рішення.
Перший компонент – оцінка і вираження емоцій – є у будь-якій взаємодії.
Уявіть: співрозмовниця усміхається у
відповідь на ваші репліки, а ви собі вирішуєте, що її усмішка – глузлива і що
вона з вас кепкує.
Насправді ж, людина радіє від ваших слів,
або усміхається, бо ввічлива, або ще з десяти інших причин.
Однак у певний момент ви неправильно
оцінили емоцію, і, як наслідок, додумали про людину і її наміри те, чого вона
не мала на увазі.
Розвинений емоційний інтелект – це саме
те, що дозволяє більш-менш точно оцінити емоції інших людей і рятує від
подібних непорозумінь.
Зворотна сторона медалі – це потреба точно
виразити власні емоції. Якщо ви хотіли засвідчити комусь своє схвалення, а
вийшло більше схоже на заздрість, наслідки спілкування можуть бути неочікувані.
Висловлювати емоції так, щоб це
відповідало початковому задуму, – один із виявів емоційного інтелекту.
Друга складова емоційного інтелекту – це знання про емоції. Йдеться не про те, щоби знати їхні назви,
типи чи класифікації.
Це про ширший культурний і суспільний
контекст: чи знаємо ми, що саме в нашому середовищі спричиняє
певні емоції.
Одні й ті самі дії і слова в різних
суспільствах або й менших групах можуть викликати абсолютно різні емоції.
Візьміть будь-яку провокаційну тезу і
виголосіть її перед різними людьми: наприклад, скажіть, що в Україні потрібно
узаконити одностатеві шлюби спершу праворадикально налаштованим людям або
апологетам "традиційних цінностей", а потім – захисникам прав
ЛГБТ-спільноти.
Як гадаєте, ефект буде різний? А емоції?
Можливо, навіть протилежні: від обурення
до схвалення.
Інший приклад – дипломати, які,
від’їжджаючи до різних країн, ретельно вивчають місцеві культурні контексти, бо
те, що українцям видається нормальним і не викликає особливих емоцій,
представників іншої національності може збентежити, або й образити.
Вгадати чи відчути такі речі неможливо,
про них потрібно знати.
Таке знання і його застосування на
практиці є виявом емоційного інтелекту.
Третя складова – як ми здатні керувати емоціями.
Йдеться про те, щоби стримати емоцію, не
показавши її (не розгніватися, коли так хочеться), і про те, щоби врегулювати
свій стан після того, як емоції вже проявилися (заспокоїтися після того, як
розгнівалися).
Скільки часу на це потрібно? Чи легко це
зробити?
По-різному. Дослідники стверджують, що чим
більше розвинений емоційний інтелект, тим легше людині натиснути на гальма і
врегулювати свої емоції.
Так само з емоціями інших: чи вміємо ми
розвеселити сумного товариша, викликати захват, радість чи роздратування серед
співрозмовників?
Очевидно, що загального алгоритму "як
розвеселити людину" не існує і що в кожній ситуації ми вчиняємо
по-різному, але емоційний інтелект пов’язаний із тим, наскільки добре нам це
вдається.
Четверта складова емоційного інтелекту стосується поведінки. Нехай у спілкуванні з іншою людиною ми побачили
певну емоцію і правильно її визначили.
А далі?
Розуміння емоцій має допомогти у
найважливішому – вирішити, як поводитись. Емоції – це така ж інформація, як
вчинки, слова і жести. Цю інформацію людина використовує, щоб обґрунтувати свої
дії.
Наприклад, одна людина чіпляється об
сходинку, а інша підхоплює її, щоб та не впала. В такому разі одна дія
(підхопити) є реакцією на іншу (падати).
Якщо друг пише вам: "Ходімо ввечері в
кіно", то ваша дія – піти в кіно – є реакцією на його слова.
Але так само дія може бути реакцією на
чиїсь емоції. Наприклад, тато обіймає дитину, тому що та загубила улюблену
іграшку і тепер плаче. Обійняти – це дія у відповідь на емоцію.
Очевидно, що рішення, як ми будемо діяти
наступної миті, приймаються дуже швидко, і жодна людина не складає в голові
план "Що я буду робити, якщо мій співрозмовник розлютиться або
заплаче", але зчитані емоції відіграють у цьому не останню роль. Вони є
інформацією, яку потрібно аналізувати.
До речі, ще 50 років тому, не кажучи про
більш давні часи, неможливо було уявити, щоб слова "емоція" та
"інтелект" опинилися поруч в межах одного поняття. У це було так само
складно повірити, як і свого часу в те, що Земля обертається навколо Сонця, а
не навпаки.
Емоції та інтелект протиставлялися одне
одному. Вважалося, що емоції заважають приймати "раціональні",
"розумні" рішення.
Тільки у другій половині 20-го століття
соціальні психологи поглянули на це по-іншому. Вони припустили, що в процесі
еволюції емоції допомагали людині пристосуватися до різних середовищ і обставин
і були напряму пов’язані із виживанням людини як виду.
Запанувала думка, що розум та емоції
протиставляти непотрібно, і що останні не перешкоджають людині мислити, а
навпаки, – допомагають.
Людмила Смоляр
https://life.pravda.com.ua/health/2017/10/15/226957/